Фото: офіційний сайт Судової влади України (http://court.gov.ua/).
Системна криза дорожньої галузі: Верховний Суд вимагає від Кабміну термінового втручання
Про що сигналізує окрема ухвала у справі ДП «Одеський облавтодор» та чому судова процедура банкрутства державних підприємств стала загрозою для інфраструктури та національної безпеки країни.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв прецедентне рішення, яке виходить далеко за межі звичайного комерційного спору. Своєю окремою ухвалою від 28 квітня 2026 року у справі № 916/4081/21 найвища судова інстанція звернулася безпосередньо до Кабінету Міністрів України. Привід для такого кроку на перший погляд локальний — критична ситуаціянавколо банкрутства Дочірнього підприємства «Одеський облавтодор». Проте за назвою одного дочірнього підприємства ховається глибока, хронічна хвороба всієї стратегічної галузі держави. Верховний Суд чітко дав зрозуміти: судова система більше не закриватиме очі на те, як через бездіяльність профільних чиновників ліквідуються активи, що забезпечують життєдіяльність країни.
Історія ліквідації ДП «Одеський облавтодор» має ознаки не просто господарської неспроможності, а послідовно реалізованого сценарію цілеспрямованого доведення підприємства до банкрутства, що значною мірою стало наслідком системної проблеми прийняття управлінських рішень. Державний актив протягом тривалого часу фактично залишався без належної підтримки, а ключові рішення або не приймалися своєчасно, або були формальними та неефективними, що свідомо сприяло накопиченню критичної заборгованості.
Провадження у справі про банкрутство було відкрито ще у липні 2022 року, із запровадженням мораторію та процедури розпорядження майном. Однак ці інструменти, замість стабілізації діяльності, не були використані належним чином через відсутність чіткої стратегії та відповідальних управлінських рішень, що лише поглибило кризу. Навіть затвердження у червні 2024 року плану санації строком на три роки виглядало радше формальним кроком, ніж результатом продуманого антикризового управління.
Подальші події свідчать про системне невиконання взятих зобов’язань: ігнорування графіку погашення боргів, нарощення заборгованості та відсутність дієвих заходів з боку відповідальних осіб, що прямо вказує на управлінську неспроможність або свідоме затягування процесів. У серпні 2025 року ініціювання головою комітету кредиторів питання про визнання підприємства банкрутом стало логічним завершенням цього процесу, який розвивався за заздалегідь прогнозованим сценарієм.
Рішення судів про припинення санації та відкриття ліквідаційної процедури формально відповідають вимогам законодавства. Водночас у ширшому контексті це виглядає як наслідок не лише бездіяльності, а й системної кризи прийняття рішень у сфері управління державними підприємствами, що фактично призвело до втрати стратегічного активу та створює серйозні ризики для державних інтересів, піднімаючи питання про наявність ознак доведення до банкрутства.
У судовому засіданні представник Компанії – Жирна Я.В. навела переконливі аргументи на підтримку касаційної скарги, наголосивши на неприпустимості ліквідації подібних дочірніх підприємств. Верховний Суд повністю скасував рішення про ліквідацію та направив справу на новий розгляд. Найвища судова інстанція вказала на те, що нижчі суди підійшли до процесу занадто формально. Вони повністю проігнорували норми статті 96 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), яка регулює особливості банкрутства державних підприємств. Ліквідація ДП «Одеський облавтодор» – це не просто закриття приватної компанії. Верховний Суд наголосив, що ліквідаційна процедура означає повне припинення господарської діяльності суб’єкта без правонаступництва. На практиці це призведе до фактичного зупинення будівництва, реконструкції, ремонту та, що найважливіше, щоденного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення. У часи, коли логістика та транспортні артерії є питанням виживання держави, такий підхід є неприпустимим.
Найрезонансніша частина судової ухвали – це оприлюднений судом список. «Одеський облавтодор» – це лише верхівка айсберга. Провадження про банкрутство наразі відкрито щодо більш ніж п’ятнадцяти інших облавтодорів по всій Україні: ДП «Волинський облавтодор», ДП «Дніпропетровський облавтодор», ДП «Рівненський облавтодор», ДП «Тернопільський облавтодор», ДП «Миколаївський облавтодор», ДП «Запорізький облавтодор», ДП «Полтавський облавтодор», ДП «Київське обласне дорожнє управління», ДП «Житомирський облавтодор» та ДП «Черкаський облавтодор», ДП «Кіровоградський облавтодор» тощо. Цей перелік вражає. Перед нами не поодинокі комерційні невдачі окремих менеджерів, а очевидне свідчення тривалої системної платіжної кризи у державному секторі дорожнього господарства. Суд прямо констатує: органи, уповноважені управляти цим майном, демонструють бездіяльність. Вони дозволяють судовим процедурам повністю обмежити або паралізувати органи управління дорожніх компаній, замість того, щоб усувати першопричини та фактори виникнення боргової ями.
Дана окрема ухвала є революційною, оскільки вона фактично змінює правила гри та філософію розгляду справ про банкрутство стратегічних державних підприємств. Суд визнав, що застосування стандартних процедур КУзПБ до таких підприємств є найменш ефективним розвитком подій. Судова санація затягується на роки, створюючи невизначеність для кредиторів, а ліквідація просто знищує підприємство. Позасудові варіанти виходу з кризи мають пріоритет, але державні органи їх ігнорують.
У зв’язку з цим Суд вимагає негайного повернення до принципу «належного урядування». Державні органи зобов’язані діяти вчасно, послідовно та в належний спосіб. Стаття 4 та стаття 96 КУзПБ чітко покладають на Кабінет Міністрів України та профільні міністерства обов’язок своєчасно виявляти ознаки неплатоспроможності та вживати заходів для запобігання банкрутству держпідприємств.
Водночас Верховний Суд продемонстрував дуже зважену позицію, яка не дозволить державним чиновникам використовувати це рішення як щит від кредиторів. Суд окремо підкреслив: належність боржника до державного сектору економіки не створює для нього процесуального імунітету від процедур банкрутства. Держава не може безпідставно відтерміновувати задоволення вимог приватного бізнесу, який чесно виконав свої роботи чи поставив матеріали. Провадження у справі про банкрутство не повинно підміняти собою державне управління. Якщо підприємство є публічно значущим, держава має або забезпечити його платоспроможність, або, у разі ліквідації, чітко визначити інших осіб, які переберуть на себе функції з утримання доріг, щоб не допустити колапсу транспортної системи.
Таким чином, Верховний Суд, як представник одної з гілок влади, на практиці використав систему стримувань і противаг, що, в свою чергу, є підтримкою в захисті державних інтересів, не даючи формальному підходу до трактування норм права зробити можливим нанести шкоди стратегічно важливій галузі.